Стомлене сонце за обрій сіда,
тихо, із усміхом гасне.
Промінь прощальний на землю кида,
в серці ж спокійно і ясно.
Тихо спускається владарка ніч
і оп"янить все красою.
Небо блакитне розквітне умить
і зачарує собою.
Вечір розтанув у срібній імлі.
Ніч опустилась на крилах..
Іскра ж любові горить у мені
й згаснути ще не устигла.
Тиша шовкова в повітрі звиса,
місячне сяєво ллється...
зоряне небо- чарівна краса...
Раєм усе це здається.
Хмаркою в"ється над річкой туман,
верби протягують руки..
Ніжно пливе від акацій дурман...
В сні забуваються муки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133238
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2009
автор: Н-А-Д-І-Я