Я відкрив свої очі. В кімнаті було темно, лише краплинки світла долітали до мене і трішки різали мої очі, які ще ледь-ледь були відкриті. За столом сиділа вона і писала щось в своїх паперах.
- тобі не важко? – запитався я в неї
- важко, але треба виконувати план. – вона повернулася до мене обличчям, під її очима було видно важкі синці від перевтоми. Її молоде обличчя дихало втомою.
- зрозуміло…
Між нами зависла мовчанка… через деякий час я перервав тишу.
- і хто наступний в списку?
- якийсь 16-тилітній хлопчина з Польщі на ймення Януш.
- ти сама їх вибираєш?
- так.
- а чому саме його?
- тому що якщо я вибрала б когось іншого із шести мільярдів які населяють нашу планету, ти все одно задав би це питання.
- мабуть ти маєш рацію. І багато тобі залишилося до того щоб виконати сьогоднішній план.
- 637 людей.
- тобі це подобається робити.
- ні. Але я мушу робити це. Бо Бог не зміг мені давати плату сльозами, а Люцифер зміг – тому я працюю на нього. Моя плата це сльози. Робота моя – це робота дівчиною-смертю. Ще 637 людських житів мені варто забрати. Всі ви живете і отримуєте плату в грошах, а мені гроші не потрібні – моя плата сльози…
Я знову закрию очі, а вона сидітиме в моїй кімнати і виконуватиме свій план. І хто знає… Можливо наступним в її списку буду я…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133026
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.06.2009
автор: Chudya