Розцвітав сад… Розквітали в ньому квіти…
Сад тей звався «садом смерті»…
І квіти в ньому звались «квітами горя»… Вони були чорними, і по їх пелюстках текла кров… Краплинка крові падала на гарячу землю і на палючому сонці мучилась… Кров закипала і маленькі огидні бульбашки крові надувались і лопали… Під промінням сонця кров випаровувалась і у вигляді сірої пари підіймалася в небо… Підіймалася в «небо смерті»… Небо те було страшне… Сірі хмари утворювали образи облич людей… Образи облич які кривились від болі… Вічної болі… Обличчя кривилися і видавлювали з своїх чорних глибоких очей сльозинки, сльози-кров… Краплинка падала з цих хмар… Вона впала на листок квітки горя…
По саду ходила дівчина… в чорній свиті з чорним волоссям і білим обличчям… Дівчина милувалася своїм садом… Це була дівчина-смерть… Вона нахилилася до квітки і рукою зібрала краплинки крові… Піднесла руку до смертельних губ і випила кров… Невдовзі вона покинула цей сад… Покинула задля того щоб забрати ще одне життя, і принести те життя сюди, - в сад смерті. Принести те життя сюди щоб посадити ще одну квітку горя…
Дівчина-смерть милувалась своїм садом…
Милувалась бо знала, що невдовзі в неї не буде можливості милуватися ним… Бо прийдуть янголи і… І принесуть сюди квітку добра…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132936
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.06.2009
автор: Chudya