У затишних просторах неба
Я відкрила тебе для себе!
Тепер так легко бути завзятою,
Відлякуючи сміхом апатію.
Ти помітив та не усвідомив,
Тож я залишаюсь бездомною…
Хвилі потоку повільного
Несуть мене, чисту та вільную…
Минувши страх та застороги,
Я причалю до твого порога,
І вінок із духмяних трав
Стане свідком найніжнішої з вистав…
Я розплавлю твою зневіру,
Заберу тебе в теплий вирій,
Накрию фіалками стіл,
Ти питимеш хмільний настій.
Я зварю його з марень та снів,
Які ти бачити не смів…
Додам небезпечних бажань,
Розбавлю це все забуттям.
Пий, не бійся любити, милий!
Хіба ж раз нас з тобою труїли?
Я б сказала, що це востаннє,
Та краще обійдемось без зізнання….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132116
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.05.2009
автор: Фіалкова