Чому не бачиш Ти реального життя?
І не приймаєш руку допомоги?
Так вперто бачиш Ти свою дорогу
Та йдеш лише по шляху каяття.
Невже не хочеш трохи відпочити?
І не страждати з болю 5 хвилин?
Ти віриш, що усе так має бути
І правильно – коли душа болить.
Бо способи людські, земні і грішні,
Що заглушити можуть рани щем,
Ти не приймаєш, марно і просити.
І сльози проливним ідуть дощем.
Цей дощ – душі Твоєї спокій ніжний.
Цей дощ – Твої таємні почуття.
Вода! Неначе долю всю Твою пророчить.
Твоє водою розливається життя!
Водою слово і водою думка,
Тече, і розмиває розум по ночах.
Ти знову прокричиш: „Самодостатній!”
І знову розпач і надія у очах!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131890
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.05.2009
автор: Mariana