Якось гуляв собі дідусь-Вітер по небу, як завжди, і раптом чує чиєсь схлипування. Озирається назад, дивиться вліво, вправо і бачить маленьку, непримітну хмаринку, яка плаче. Підібравшись до неї поближче запитує:
- Чому ти плачеш, малечо?
А хмаринка, заливаючись сльозами, відповідає йому:
- Я.. за..гу..би..лась. Ми з друзями.. літали,.. грались,.. а я й не помітила.. як вони пішли.. і тепер не знаю де мені їх шукати..
- Ох, дитинко, найшла чому плакати! Такі, як твої, друзі тобі не потрібні, що залишать тебе чи забудуть про тебе. Але знаєш, я можу допомогти тобі.
- Справді?! А як? – ще трохи схлипуючи запитала хмаринка.
- Я знаю таких хмаринок, що ніколи не залишать тебе у біді. От вони і можуть стати твоїми друзями. Ну пішли, познайомлю вас. А ти більше не плач, а якщо хтось насмілиться знов тебе образити буде мати справу зі мною! Я завжди тобі допоможу.
Хмаринка посміхнулась дідусеві і послідувала за ним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131449
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.05.2009
автор: УМК@