Не треба бачити довкола
лиш тінь сумління, що німа.
Що навкруги, все йде по колу
все проти всіх і з усіма.
Це протиріч прості тенета
це невичерпне де-жавю-
душа то смертна ,то безсмертна,
я сподіваюсь, я живу.
Холодний вітер грає пилом
кидає подихи тобі.
сьогодні бридко, завтра - мило:
йдемо на каяття журбі.
Не має слів, а тільки сльози -
осінній дощ, омите скло...
Усе банальне, несерйозне.
для меншості ж не все одно.
Куди ж поділись барви літа?
Куди втекли мої слова?
Кудись. Далеко на край світу...
де лиш депресія одна.
Печаль... Не треба дорікати.
Це тінь сумління що німа.
Собі ж навчитися чекати
бажаю. От і всі слова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131392
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.05.2009
автор: Ентелехія