До громади віруючих приїхав великий учитель. Після слів про духовне життя у кожного з’явилось бажання жити по-іншому!
У серці з’явилась постанова: матеріальне має відійти і дати місце духовному. Можна було лише подивляти тому, що за короткий час духовний наставник добився такого високого результату: спонукав вище всього ставити духовне.
Незабаром прийшов час розтавання.
Священик мав вертатись додому і люди теж би мали повертатися у свою будденість.
Все би закінчилось звичайно, але тут виникла мала трудність. Люди мали звичай віддячуватись кожному гостю грішми, немов покриваючи витрати дороги і т.д. а тут якось було не зручно давати гроші тому, хто кілька хвилин тому так гаряче проповідував про їхню шкоду і підносив до великої гідності духовні скарби.
Один сміливець підійшов до отця і сказав: “Ми глибоко вдячні за ревні заклики до духовних цінностей і спробуємо зерна цієї науки вкласти у практику нашого життя. Та все ж потребуємо вашої допомоги вже відразу, бо маємо перше випробування. Хочемо вам віддячитись, але не знаємо як? Ви цитували Євангеліє: “Кесареві – кесареве! Богові – Боже!” От тепер дозвольте запитати Вас: “А духовному наставнику – ... ? що має бути?”
Духовний учитель нічого не відповів. Він просто не знав, що має відповісти. Може Ви знаєте?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130868
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2009
автор: Leonar