Я вже не можу більше з ним..
В мені живе душа поета
Окутує лиш суму дим
Відносить він мене далеко...
Мені сказати тяжко це
Що більше нам не бути разом
Ховаю у сльозах лице
І стягнуто сміюсь щоразу
Він дорогий мені..Такий
Якого доля дарувала
Але,як друг..Сюжет сумний
По вінця самі наливала
Навіщо я кохать не вмію?
Я іншим спалюю серця
Якій й без того з болю тліють
І бьються гірше ніж в мерця
Тополі радість дарували
Тріщало дерево в вогні
Любов стихала і вмирала
Поволі дихала в мені..
Мабуть кінець моєї втіхи
Мабуть така свавільна я
Струмок із сліз хлюпоче тихо
Несе із спогадом життя
Нема кохання..є лиш жалість
Треба прощатись з почуттям
І одиноку вірну старість
Стрічати у душі дитям
Пробач за те,що не змогла я
Донести щастя до душі
Твоєї. Мабуть і до раю
Піду крізь горя комиші...
Не можу більше..Розчиняюсь
Втрачаю віру знов і знов
І від сьогодні зарікаюсь
Померла вічная любов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130756
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.05.2009
автор: Інга Марс