Ось перша станція – Сирець.
Йду по вагону навпростець,
Вагон пустий, та за хвилину
Туди зайшли ще дві людини.
Вони знайшли собі місця,
І потяг рушив до кінця.
Одна – то жінка, років сорок,
Під хворими очима – морок.
Мабуть втомилась, працювала,
Долонь під голову поклала.
А другий – парубок, пацан,
Одразу видно - хуліган.
Шатається – уже напився,
Слід на обличчі – мабуть бився.
Та висновок мій був поспішний,
Я каюсь, кожен в світі грішний.
Тій жінці, справді, – двадцять п’ять.
Вже рік висить на кокаїні.
І намагались лікувать –
Не заздрю я її родині.
А хлопець – майже сирота,
Працює він на кладовищі.
Померли мати та сестра,
Від батька - шрам той на обличчі.
Щодня ми судимо людей,
І це ніяк не припиниться.
Хто вийде зараз з цих дверей?
Можливо лікар, може й вбивця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130455
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.05.2009
автор: Гільйотина