Скрапуєш лютневою позолотою з моїх зіниць
Навіть не поцікавившись, а може – застуда.
Втім – я дозволяю, мені починає подобатись,
Коли за спиною стоїть Христос, а не Іуда.
Я дозволяю кілька зайвих рухів (по стану).
Помічаю, що ти плачеш чимось червоним.
Не соромно, як входжу до храму твоєї самотности,
Як хапаю з вівтаря коханню білі піони.
Знову сумно посміхаєшся золотом холоду.
І блищать прозорі крапельки азарином.
Як завше відпускаєш своєю дорогою.
Як завше їж пожадливо цитрини.
19.02.06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=12973
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.03.2006
автор: Vilna