ми всі – лиш люди,
і жити вміти –
мистецтво справжнє
у цьому світі.
рюкзак за спину, гуляти містом.
писати вірші, любити мову.
кидати в ріку думок намисто.
кидати в землю холодну втому.
радіти нотам у своїх вухах,
і цілуватись з вітрами в полі…
ось це – життя. ти лише послухай,
як гарно й дивно шумлять тополі!
поглянь на сонце, що сяє жовтим.
підстав обличчя під краплі зливи.
ти щирим сміхом життя наповни,
ти душу небом наповни синім.
за руку ніжно
візьми кохання.
віддай життю
всі свої бажання.
відчуєш дивну
легку свободу.
побачиш справжнього
світу вроду…
а потім стань
і подумай добре:
чи все вбивати –
це є природнім?
лиш людям треба
завжди все знищить
і те, що любимо,
навіть тишу!
і нащо жити у бруді,
в гніві?..
ми всі – лиш люди.
пухнасті й білі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129300
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.05.2009
автор: Натка