А навіщо мені кайдани?
Закували весь світ вони
Болем, розпачем і обманом.
І не бачить мені весни,
І уже її не почути...
Душу в кайдани закуто,
Серце обплутано ланцем
Диким, лихим самозванцем,
Тим, що звався єдиним…
Стало життя моє димом,
Попелом сивим на скронях,
Поглядом нишклим сторонніх,
Схлипом печалі одвічним…
Ланці так душу калічать!
Скинути б їх відразу!
Скинути з серця образи!
Геть відірватися з гілки,
Вгору полинути гінко,
Паростком світло і пружно,
Звідти – де темно, де душно…
Схочу – і зможу! І буду
Променем світлим повсюди
Я лиш для тих, які люблять
Весну в душі. І не гублять
Нової порослі саду.
Й тим, що мені за відраду
Стануть – я буду світити,
І повно, осяйно жити...
13.04.2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127380
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.04.2009
автор: Hosteeva