(читати повільно)
все навколо невиправдано.
навіть ти. навіть я. навіть небо.
і зірки, що на ньому здаються такими тусклими,
насправді палають вогнем незгасимим у космосі.
що за рими. ганьба. та чи треба цим душам рими?
їм і ритм десь до дупи. хіба обпече вже деталями.
що за фрази. так боляче бачити все навколишнє.
що за думка. вітаю світанок і сонечко вранішнє.
відчеканюю кожну деталь обладунків віршованих.
відмиваю, мов золото, навіть найменше слово.
я шукаю лише розуміння, ніяк не схованку.
та біда: не знаходжу нічого, крім слів і втоми.
відпустити себе найскладніше. а вірш – народиться,
і його не триматимеш в думці, як таємницю.
відпустити слова – це полегшення, щастя, оплески.
навіть там, де в тобі тільки сльози. і біль насниться.
все навколо немає пояснення, окрім як «всесвіт».
та богам не начхати. ще б люди богами стали.
не шукай, милий, слави. забудеш про щирість, чесність.
відпускай все, що є, у безмежно-прекрасне «далі».
що за рими. ганьба. скільки ж можна сидіти й писати?
вірш – це те, що у хвилі емоцій, мов крик, народиться.
та біда: я не хочу, не буду, не зможу тією стати,
що напише лиш так, як вам всім, очевидно, хочеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127302
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.04.2009
автор: Натка