І 1 Божевільна 3-4

3
Один  кохає,  інший  дозволяє  —
Сумна  обставина,  міцна  бува  й  крихка:
Одного  тяжить,  іншого  звільняє  —
Раціональність  в  почутті  річ  нелегка.

Її  несамовітіїм  коханням  
Його  роз’ятрена  не  згоїлась  душа,
І  замість  вдячності  і  сподівання
Заполонила  серце  зверхність  і  пиша.

“Розумна,  мила  і  вродлива  діво
Однайде  вартіше”,  —  себе  він  так  втішав.
Коли  ж  оці  думки  із  вуст  злетіли,
Вона  казала:  “Вже  найвартіше  знайшла”.

“То  як  отого  дитинча  позбутись?  —
Холодна  дума  хижо  зацькува  його.  —
До  чорта  чи  то  янгола  звернутись,
Щоб  поміж  нами  невловиме  пролягло”.

Порошка  перша  горя  не  віщала,
Не  знали  зірки  й  місяць  наміри  трункі:
Коли  вона  до  нього  поспішала,
Побачила  в  обіймах  лялечки  стрункій.

Хотіла  одвернутись  і  збіжати
Подалі  від  образ  і  злісних  зрад  гірких,
Та  раптом  як  заскигла,  завізжала
І  піною  зійшлась  з  гарячих  вуст  блідих.

З  верхів’я  падать  болісно  і  лячно
Й  підводиться  ніяково,  бо  все  тремтить,
Тому  й  трапляються  сі  божевільні  сплячки
В  розчавлених  людців  за  пересічну  мить.

                                               4
Сніги  хова  чермезнії  потвори
Минулих  вчинків,  нерозважливих  діянь,
І  простеля  у  приспаному  дворі
Нову  сторінку  недоторканих  сподівань.

Так  він  сховав  подалі  від  язиквів
Ту,  в  котрій  розум  через  нього  замішавсь,
І  замість  няньок,  докторів  і  ліків
І  з  нею  якомога  більше  залишавсь.

Вона  ж  з  тій  хвильки  про  усе  забула,
Завмерлий  погляд,  зонімілії  вуста;
Лиш  іноді  вночі  тихенько  гула  
Біля  підвішених  ікони  і  хреста.

Він  мав  її  всьому  перенавчити:
Як  їсти  зготувать,  хатинину  прибрать,
Як  одяг  прати,  прасувати,  шити,
А  на  весні  городину  і  сад  тримать.

Уранці  він  уходив  на  роботу,
Все  необхідне  в  місті  купував  й  вертавсь;
І  більшої  щодня  не  мав  турботи,
Ніж  подумки  “як  там  вона?”  себе  питать.

Вона  ж  сама  лишатися  звикала:
Бува  кружляє  в  світлі,  весело  дзвінча,
Та  він  приходив  —  й  радощі  зникали:
З’являлось  зляканеє  дике  звірінча.

Так  начебто  як  чоловік  і  жінка
Жили  собі  удвох;  та  болісна  біда:
Його  чуття  —  вогонь,  її  —  крижина  —
Невже  любов  її  назавжди  розбріда?


далі  буде...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=12700
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.03.2006
автор: Petri