***
Життя промина,
горить у вогні,
і хочу я вірить, що сняться мені
беззоряні ночі, заплакані очі,
безмежжя брехні...
Це сниться мені...
Я вірю, я знаю,
лихе все минає...
Я бачу і чую лиш тексти сумні,
дорогу в безвихідь... – це сниться мені.
Щомить голосніше собі я кажу,
що можу і я втекти за межу.
я бачу і плачу: зневірені дні...
і я, мабуть, вірю... –
Це сниться мені?
Думки лихоліття в повітрі висять.
І сірі століття нам розум гнітять.
Жорстока та правда, свідомість лиш б’є,
В казковій землі серцю жить не дає.
Думки пломеніють, що серця зола.
Давно почуття потьмяніли до тла.
Я вірю, що встигну дожить до зорі,
Що встала на заході сонця торік...
Забрати всі наміри вже я боюсь,
До них доторкнуся і тут же я вб’юсь.
Де щастя моє, що гнило в вогні?..
за мить я прокинусь...
...то снилось мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126253
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.04.2009
автор: Яна-Марія