ЯК ЖАЛЬ

ЯК  ЖАЛЬ

Як  жаль,  що  в  нас  лиш  дві  руки,  
Що  крил  нема  піднятись  в  небо.  
А  скільки  ще  зробити  треба!  
Як  жаль,  що  плинуть  так  роки.  

Як  жаль,  що  в  нас  немає  крил.  
Чому  лише  птахи  літають?  
Як  жаль,  що  люди  крил  не  мають,  
А,  може,  в  нас  немає  сил?  

А,  може,  крил  і  не  потрібно,  
Літати  в  небі  щоб  блакитнім,  
Кружляти  високо  і  стрімко,  
І  бачити  все  зверху  дрібно.  

Нам  все  ще  вчитись  треба  в  птаха,  
Та  не  будову  крил  вивчати.  
З  крилом  не  можем  ми  літати.  
Такі  вже  ми  є  бідолахи.  

Пориву  й  щирості  натхненно  
Давайте  будем  вчитись  в  птаха.  
Тоді  лиш  зможем  ми,  невдахи,  
Піднятись  в  небо  не  даремно.  

Як  жаль,  що  час  такий  стрімкий.  
Минають  швидко  так  хвилини.  
Мені  іще  б  хоч  півгодини  
Щодня  нам  норму  в  день  сумний.  

Як  жаль,  що  час  в  нас  невблаганних,  
Хоч  добре,  що  не  йде  довільно,  
Що  є  якась  у  нас  стабільність.  
Та  час  вбиває  нас  старанно.  

Рахує  роки,  дні,  години,  
До  смерті  нашої  він  вперто,  
І  робить  це  він  так  відверто,  
Художник  пише  так  картини.  

Як  жаль,  що  все  колись  проходить,  
Так  вже  закладено  в  природі.  
І  ми  живем,  шукаєм  згоди  –  
Ніщо,  як  завжди,  не  виходить.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126213
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.04.2009
автор: yurassickpark