Блукаєш в лабіринті з дня на день,
а починалось кільканадцять років тому:
Зробила крок в життя і поплила...
лишень іще не знаючи про страх чи втому.
Спочатку все цікавило Тебе:
'Які кумедні ці доріжки й стіни...'
Та не зуміла поцікавитись про те,
чи часом не ведуть у напрямку на непоправні зміни...
Летіли дні - і пізнавалось все,
одноманітність втомлювала очі.
І виявляється, життя в собі несе
не тільки радість і чарівні ночі.
Вперед і вправо - знову глухий кут,
а йти уже зовсім несила...
Куди ходи ці безкінечні приведуть?
От як чудово було б мати крила!
Та Ти не янгол, а проста людина,
одна з тих багатьох, що заблудились тут;
Ходять туди-сюди й ніде нема спочину,
і не збагнути їм усього цього суть.
По пройденій дорозі не вернешся,
та і майбутнього побачити немає як...
Снуєш...
То плачеш з немочі, а то в істериці смієшся
і хочеш зникнути: Навіщо існувати просто так?
Та це ще не кінець, адже життя готує
ще низку небезпек й випробувань.
І Мінотавр на повороті десь чатує...
І матимеш ще безліч нерозгаданих питань.
Отож кріпись! Попереду - майбутнє,
і лише Ти коваль свого буття;
У ньому, звісно, будуть й неприємності присутні...
Та Ти борись! до крові, до кінця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125684
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.04.2009
автор: Те, що існує...