я ненавиджу, коли ти мовчиш,
хочу слово сказать, але знаю,
що у відповідь буде мовчання,
лиш дихання й мовчання лиш...
не треба з нов ятрити душу,
своїм мовчанням знов і знов...
померло серце...і любовь...
її я поховати мушу...
колись, коли полишу долю,
я буду згадувать тебе,
і на краю ясних небес,
за упокій її помолюсь.
прийду я з сумом на моглку,
де поховала почуття,
тут я залишила життя,
не зрозумію ту помилку...
могла сказати, та злякалась,
могла зробити, все могла..
біля кохання я лягла
і біля нього поховалась...
колись, коли прийдеш з букетом
до мене... знову ти мовчиш,
лиш дихання... й мовчати лиш...
будеш перед моїм портретом.
колись, колись... тепер не так
чому мовчиш? чому не скажеш?
моє життя із смертю зв'яжеш...
уже зв'язав... я білий птах...
я білий птах у свому світі,
де ми з тобою не мовчим...
вона із ним... вона із ним
ми вічні разом в царстві квітів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124628
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.04.2009
автор: мить життя...