Сам янгол злякався, коли увійшов у зіницю.
У білому сяйві очей — потонув Фортінбрас.
Там хімік шукає реторту, а фізик — Капіцу.
Крізь морок і мотлох минулого йде тарантас?
І сповнився світ красно-чорних солом’яних прерій.
І в тому безладді — самотньо мандрує душа.
Безодня емоцій і чорних огрядних депресій.
Займається пекло від тих хвилювань, а душа
шукає просторого дна, (Боже, хоче у пекло!),
А світ не пускає, Ньютон на порозі, мов гід.
Здійнялася шквиря, і гамір, і білого плеса
Почувся бій-гуркіт. І все охолонуло в лід.
Крилатий вогонь спопеляє останню монету
людського життя. І нервовий хитається злам.
Зламався комп’ютер, летять достобіса модеми,
і все пропадає — онлайново-нетний бедлам.
Таким був той світ, що побачився в білій пустелі
самотнього ока, куди янголя беркицьнувсь.
Солом’яна стріха душі під паланням сонета,
і грає попса у ту мить, і замок відімкнувсь.
Самотність і самість, завіса акторського світу.
Там час розпинає на пращі акордів трамвай.
І грає Шопен фортепіанні свої фа-дієзи.
І б’ється в тенетах Люципер — земний самурай.
Зламали, скришили уламковість чорного лісу
Людське несвідоме сумує, бо Юнга нема.
Скелясті печери в халепах звіриного гніву.
І вітер із нету останній і-мейл підбира.
Гоніння і світ, світанкове плескання і пломінь
Останніх каскадних уламково-білих алей.
Гранатно-брунатне вікно крізь запалене сонце,
що око проллє на гламурний і чорний Бродвей
в останньому світі, останньому — без перехожих.
Немає канатів у пекло, немає раїв.
Тут кожен Бетховен. І кожен по-справжньому може
відтяти і голову в Пекла і Рай у рабів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=12451
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.03.2006
автор: Дмитро