Вiтер стука у моє вiкно
А на склі дощинки застигають.
I кривди нiж все по душi шкребе,
А в саду троянди опадають.
Всi пелюстки їх ляжуть на траву,
Iм там не зручно,холодно i гiрко,
Та що поробиш, щастя вiдцвiло
I вже згаса кохання мого зiрка.
Були часи, щасливi i яснi,
Не поспiшай, дай нам одну хвилину,
Iдуть дощi,oцi ряснi дощi...
i в цiй стихiї я вiдверто гину.
Нiчого не зроблю,-ти не моя,
Хтось над тобою має вищу силу
I ти не знаєш i не знаю я,
Яка цьому на світі є причина.
Ряснi дощi...,надворi,на очах,
Iдуть,iдуть i все нема їм спину
I двi пелюстки у моїх руках,
Вже обiгрiю лиш наполовину.
Буенос Айрес(Аргентина) 2003р.
Iгор Волощук
Редактування Наталья(Голинка)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124306
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.03.2009
автор: sneg-ar