Просинався ранок між очеретами
І блакитні очі в небо підіймав,
Озерцеве плесо розбивав кругами
І з проміння сонця коси заплітав.
Із води виходив він на берег чистий
І сліди незримі на піску лишав.
Розвиднявся обрій в далині імлистій
І повітря свіже світлом розсікав.
Піднімалось сонце над землею вище.
Ранок зачекався вітру на мосту.
Небо на секунду опинилось ближче -
Вітер не прилине - зараз він в гаю.
Там його кохана берізонька плаче,
Вітер її пестить, розчісує коси...
Берізка - красуня хай людям пробачить
За те, що безжально беруть її сльози.
Ранок всміхнувся,невесело, сумно -
Він вічно живе, а іще не кохав.
Глянув на землю, пусто,бездумно -
З моста і землі беззвучно пропав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123250
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2009
автор: Вікторія