Вирок Доріану Грею
Не вирок це – судить не маю права,
Ті сам собі присяжний і суддя
Віднині ти е символом безодні,
Безславного й безцільного кінця.
На янгола ти схожий був лиш зовні,
В душі ж... А чи була в тебе душа?
Ти грав зі смертю і любов’ю в ігри
І вирок доля винесла сама.
Та ким ти був – невинним, чи виновним
Не скаже суд – ти знаеш правду сам.
Що ж ти мовчиш, о Доріане Грею,
Що, вже немае сміху у очах?!
Ні кров, ні біль іх тебе бруд не змиють,
А сльози страху – то гірка вода.
Твій крик – лиш стогін дикої Химери
І правосуддя вже трима меча!
Хоч зараз, перед тими, хто все знае
Відкрий себе, відкрий свої страхи!
Не хочеш? Що ж, твій страх як домовина,
Де замість дошок всі твої гріхи.
Тобі дали усе – кохання, вроду,
Моря перед тобою розвели,
Та плюнув ти на всі високі цілі –
Красу ти зажадав замість душі.
Та ти назвав красою лише маску,
Отож тепер за це й відповідай!
За сліпоту свою і дріб’язковість
Останню краплю крові віддавай!
Не вирок це – судить не маю права,
Ти са мсобі присяжний і суддя!
Ти знаеш сам, що гірше, а що краще,
Тож обирай – чи страх, чи каяття.
Лиш визнай, що неправий був в бажаннях
І каяття в світ принеси свое!
Не хочеш? Що ж, твій страх – твоя могила
Й ніхто звідти не витягне тебе!
Ти сам обрав собі найкраще покарання,
Тож і іди з ним у самотність між світи.
Тобі твое брудне і чорне “его”
Кріз час і простір сказано нести.
Ти жив як жив, і лиш твої проблеми,
Де брати сили. Щоб зробить ще крок.
Знаю одне – в моему світі й нині
Існуе, Доріане, твій порок.
Не вирок це – судить не маю права,
Ти сам собі присяжний і суддя!
Віднині ти е символом безодні,
Безславного й безцільного кінця...
П.С.
Цей вірш доволі старий і тому не мае майже ничого спільного з раніше виставленими роботами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1219
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2004
автор: Dark Lord