Власне, ти й не хотіла обговорювати всі ці речі.
Мені, знаєш, теж – не дуже.
Але коли заговорив про Єгипет,
у тебе заблищали очі,
себто ти якось так робила, що вони блищали.
(ти вмієш робити так, що вони блищать)
Обривати розмову було безглуздо,
тому я пішов їсти
нещодавно зварений тобою борщ.
(ти тільки і вмієш, що борщ)
Тобі ж закортілось у Єгипет ще дужче.
І я відчув твої холодні пальці під сорочкою.
Тобі ж закортілось у Єгипет ще дужче,
тому сорочки вже не було і борщ охолов.
Але у найвідповідальніший момент
ти згадала, що у Єгипті не так й мало сонця.
Вдягнулась. І пішла розігрівати борщ.
Я розумію, Лютнева,
усю скрутність такої ситуації,
особливо, коли ти постійно забуваєш
піднести сірника до конфорки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=12184
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.03.2006
автор: Vilna