Гей,
море зеленого співу,
бурхливе і трохи сумне,
до нас завітай, бо ми ще щасливі,
образ не торкайся, а краще –
захлюпай мене.
Яка павутина навкруг заснувала
емоції, нерви і жили Землі?
То десь під горою
навік налякала
богиня Героїв
тупих ковалів.
Це
чудовисько – жінка,
це –
плетиво з дивного дива,
це –
кості і гори шинки,
це –
море зеленого співу.
Гей,
море зеленого співу,
бурхливе і надто сумне,
ти схоже на кисле пиво,
що мимо відра промайне.
Якась абсолютна невдача
в житті покохала мене,
підійде до серця, заплаче,
і – мимо відра промайне.
Тоді я вважаюсь померлим,
складаю чудові пісні,
мішками скуповую перли,
як ті жебраки навесні.
Тримаюсь поважно, як пава,
відбльовую кислий нектар,
моєю коханкою – Слава,
і сам я тоді – Божий Дар.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119912
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.03.2009
автор: pater