Чоловік у хутряній шапці

Колись,  мандруючи,  я  привезла  додому  м’яку  іграшку  –  Чоловіка  у  хутряній  шапці,  який  вражав  серйозним  поглядом  і  довгою  чорною  бородою.  Він  самотньо  стояв  на  поличці.  Здавалося,  йому  хотілося  поговорити,  але  не  було  з  ким.  Тому  Чоловік  у  хутряній  шапці  виглядав  трохи  нещасним.  
       Якось  одного  дня  мені  подарували  лисеня.  Я  поставила  його  поруч  із  Чоловіком  у  хутряній  шапці  й  сказала:
       -  Це  –  Рудик.  Сподіваюся,  ви  потоваришуєте.  А  ти,  Рудику,  слухайся  Чоловіка  у  хутряній  шапці,  він  –  мудрий.
         Потім  я  розстелила  ліжко,  але  сон  не  йшов.  Раптом  почула:
         -  Дідусю,  -  це  Рудик  звернувся  до  Чоловіка  у  хутряній  шапці,  -  дідусю,  чому  ти  насуплений?..  А  чому  ти  тримаєш  посох?..  Чому  на  тобі  хутряна  шапка  та  шуба,  адже  весна?..
         Чоловік  у  хутряній  шапці  мовчав.  Я  боялася  поворухнутися,  чекала  на  продовження  розмови.
         Рудик  знітився,  почав  вибачатися.
         -  Не  вибачайся,  малий.  Все  гаразд…  Послухай,  я  розкажу  тобі  про  високі  гори  вкриті  снігом;  про  квітучі  долини  та  стрімкі  гірські  ріки,  в  яких  навіть  влітку  холодна  вода;  про  тендітну  квітку  едельвейс,  яку  можуть  знайти  лише  найсміливіші;  про  відважних  людей,  які  досягають  піднебесся.
       Рудик  уважно  слухав  розповідь  Чоловіка  у  хутряній  шапці  й  мовчав.  Я  зрозуміла:  він  не  вірить  жодному  слову.
       -  Як  може  бути,  що  в  долині  метелики  літають  над  квітами,  а  на  вершинах  лежить  сніг?..  Чому  він  не  розтає  під  сонцем?..  Чому  в  річках  вода  навіть  влітку  залишається  крижаною?..  Навіщо  маленькій  квіточці  ховатися  серед  снігу?..  Чому  люди  прагнуть  підкорювати  вершини,  адже  це  так  ризиковано?..
       Я  вирішила  втрутитися  в  розмову:
       -  Рудику,  повір.  Чоловік  у  хутряній  шапці  нічого  не  вигадує.  Він  пастух.  Я  привезла  його  з  Карпатських  гір.  Я  теж  бачила  зелені  килими  долин  та  піднімалася  на  засипані  снігом  вершини.  Я  переходила  гірську  річку  і  відчувала,  як  голочки  холоду  впивалися  в  мої  босі  ноги.  Я  шукала  едельвейс  високо  в  горах.  Я  знайома  з  людьми,  яких  кликали  гори,  і  вони  йшли  на  цей  поклик…  Обіцяю  наступного  разу  взяти  вас  обох  у  неймовірну  подорож…
       Уві  сні  нам  посміхався  едельвейс.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119363
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2009
автор: Mila_Lyuda