Три сотні тисяч километрів а може й більше йшла вона за ним.І невибагливо мовчала,щоб кроки здавалися тихішими .....ВІУУУ...ВІУУУ,закружляло,засвестіло.
Одяг увесь порваний,волосся вже давно брудне,пісок залітає увічі,і вони так болять,ох якби ти знав як же вони болять.
Вже мабудь 125 мільярдний крок роблю до тебе,а ти ідеш і не помічаєш мене.
Ой ,глянь заховалось сонечко,яке було моїм єдином рятівником,моїм батьком і те кинуло,заснуло.Довелось і мені заховатися,зникнути,втікти під твою спину.
Ще так пізно,а він вже рушає далі,несамовита людина,така сильна і вперта!Коли ж ти стомишся?І мене тягнеш за собою,я ж без тебе ніщо,не існую,не живу,тому все іду і іду,а ти навіть не підозрюєш ...
Аж,ти подивився ,своїм таким серйозним поглядом в самісінькі мої очі,ти обернувся,подивився...уперше за все життя.
І,от,мені здалось,ти щось сказав,так,так щось пролунало з твоїх уст..ось тільки що,я не почула,якийсь шурхіт прикрив цей голос.І от....
--Знову ця тінь!!І більш нікого???!Я один!Я один!
Сказав загадковий мандрівник закриваючи одягом обличчя і пішов ще швидше,а вона тяглася як завжди за ним пошебки кохаючи і падаючи на землю сірою плямою образом ,рисами живої людини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119282
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.03.2009
автор: Romka Ko