Юрбі, що супроводить козака на місце страти,
Назустріч вийшла дівчина із білим рушником.
Під пострілом людських очей вона жадає стати
До шлюбу із зарученим зі смертю юнаком.
Дружиною тому, кого, насправді, вперше бачить.
Не відає й про те, який він злочин учинив.
Життя його – лихе, але для неї більше значить,
Ніж гідна смерть, яку в бою він ще не полонив.
У натовпі батьки доньку в думках благословляють.
Їх подив швидко втілився у радісну сльозу.
Тепер вони в кровинці Берегиню споглядають,
Яка коханням відверне від парубка біду.
Про цей неписаний закон у звичаєвім праві
Лиш вітер-розбишака із вербою гомонить.
Бо люд пристав на ту мету й чинити суд не вправі,
Тепер хлопчина свою долю має сам вершить.
А він – уплач, і на коліна впав, схилився низько
До ніг Богині з обрядовим рушником в руках.
– Я не пізнав любов в житті, тепер вона так близько,
А вчинок твій в моїй душі на бруд наводить жах.
Пробач мені, я обираю смерть таку навмисно,
Бо так очищу душу я майбутніх діточок.
А ти іще вдягнеш вінок весільний урочисто.
Зізнаюсь, я таких, як ти не зустрічав жінок.
І довго ще козак в дівочі очі зи́рив чу́дно.
– Мабуть, то в них душа, а в ній любові вічність – Бог.
Й на ши́бениці звис він, давши дуба привселюдно,
Та з гідністю пішов з життя, хоча й без перемог.
01/03/2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118892
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.03.2009
автор: Ростислав Свароженко