Краплі поту та крові стікають униз ізгори,
А людина іде, пересічність долаючи вперто,
тож і ти йди слідом, якщо треба, візьми і згори
на забутому Богом і чортом останньому метрі.
Ти – сліпий метроном, що відстукує кроки завжди,
не зважаючи зовсім на складність останнього шляху.
Не чекай похвали, гордість сплюнь і лишень підійди
І вклонись москалю, і омий ноги босому ляху.
Потім встань і піди, хай згорають палаючі щоки
Від ударів по них, від лизання мерзенних собак.
Ти звершив те, що міг, хай звучать твої тихії кроки,
У безодні віків будеш жити, блаженний мудак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118515
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.02.2009
автор: pater