Ткала мати полотно,
Сповивала, доглядала,
Кожну ниточку його
Із любов’ю укладала,
Слідкувала за руном
Спостережною рукою,
Щоб дитину огорнуть
Сонця тканню золотою,
Думку думала свою
І любов’ю огортала,
І тканиною буття
Немовляті долю ткала.
І енергій тонких плин
У спіралі загортався,
Синім дзвоном верховин
І зірками наповнявся.
Із віків нитки пряла
Для зірчаного сувою,
Сонця промені взяла,
Подих вітру, силу волі,
Пісню пращурів с небес
І своє благословення,
І гармонію чудес,
І кохання, і прощення
І, зіткавши полотно,
Немовляту огорнула,
Сферу райдужним мостом
Кругом неї простягнула…
Дивний материн сповин
Немовля оберігає,
Через простір-швидкоплин
Сфера материна сяє
Ллється пісня-дивосвіт,
Звідусіль бринить струною –
І у відповідь Земля
Огортається Любов’ю.
І закрутиться спіраль,
Сонця коло відновиться,
Роду Божого дитя
Буде у світах іскриться.
17.12.08
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117963
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.02.2009
автор: Леля-Весна