Такий відомий гайдамацький заклик:
«В усьому винні іноземні зайди,
І нам, щоб щастя й долю врешті мати,
Їх треба всіх безжально повбивати!»
Але ж, нацистсько-Сталінським терором
Ми навчені: не зич нікому горя,
Бо може кожен з рідних, друзів, близьких
Потрапити до тих розстрільних списків.
Невже-то й справді хочете? Ех, браття!
Не накликайте божого прокляття.
Аби не довелося й вам доводить,
Що стопроцентні українці зроду,
Щоб знов і знов зі словом «Україна»
Не римувалось би сумне «руїна»!
То, може, їх спровадить за кордони?
А скільки: сотні, тисячі, мільйони?
Ось ти, читачу – справді цього хочеш?
Скажи, а ти хоч раз дивився в очі
Бодай одній-однісінькій людині,
Що змусила свою домівку кинуть,
Де босі ніжки вчилися ходити,
Де ще цвітуть багаторічні квіти?
Хвилини щастя і буденний клопіт –
Пропало все! Лишився тільки попіл...
Бєлград, Тираспіль, Газа і Цхінвалі…
То треба, щоб і нас тут бомбували?
Чи не занадто радикальний захід?
А ми ж бо – центр Європи, схід і захід.
Не спровокуй війни, Аніка-воїн!
Не спричини нової світової!
Та уяви: збулась нарешті мрія -
Що будеш ти по перемозі діять?
Де план робіт, які тобі б хотілось
На щастя Батьківщини в дійсність втілить?
І може нам уже сьогодні варто
Почати з цього – і без руйнування?
/далі буде/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116117
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2009
автор: Кузя Пруткова