Завжди хотiлося менi
Як птах здiйнятись у повiтря
I з верху глянути у низ,
Орлем над людтвом пролетiти.
За обрiй сонечко сiдає
Природа наче замирає,
Вiтер пшеницю колихає,
А люди дверi запирають.
В домiвках затишно, тепло,
А я в польотi замерзаю,
I в перше бачу як лелека
Дiтей в обiймах зiгрiває.
Чую спiвають молодята,
За парубками йдуть дiвчата,
А у садочку коло хати
Стоїть гарненька моя мати,
З роботи батька зустрiчає.
Старенький пес хвостом виляє
Та коло матерi кружляє,
I кiт лежить одпочiває.
Напiв розвалена стара,
Стоїть убога моя школа,
Де вчився, дякую рокам,
Одна була на рiднiй мовi.
Додому вчителька iде.
Яка навчила цiнувать,
Любити мову та плекать,
Шевченка нашого вивчать.
Отак в містечку на Днiпрi,
Моє дитинство пролетiло,
Невстиг багато я чого…
Бо час, летить як птах, неспинно.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115968
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.02.2009
автор: Еней