Самотність - це те,що винищує душу.
Потроху,по краплі висмоктує сутність.
Та до спілкування людей не примусиш,
Так хочу відчути людини присутність.
Нікого немає,так тихо і темно,
І тільки годинник нагадує час.
Самій залишатися вже не приємно.
Повільно самотність пригноблює нас.
Та двері закриті,мовчить телефон,
І віра, й надія зникає.
А може хоч хтось і почує мій стон?
Й самотність мене не здолає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114722
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.02.2009
автор: Гільйотина