Завірюха, завірюха,
розгулялась жартома.
Снігу всипала, по вуха,
стежки, жодної, нема.
І сміється наді мною,
над коханнячком моїм.
Що чекаю я весною,
в сонця промені святім.
І сіється, і сміється,
хуртовину підійма.
В її жартах, так вже йдеться,
злої задумки нема.
Вона грає, вона грає –
кожен час і кожну мить,
Ніби серце зігріває,
ніби душу боронить. . .
З завірюхою, своєю,
у душі що виграє,
Серце у полоні тане,
тане – й болю зазнає. . .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113910
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.01.2009
автор: Артур Седой