Треба жити
Всі розбрелися по життях –
Важких й веселих забуттях.
Ніхто до свого не пускає,
А молодість моя минає.
Ані кохання, ні роботи,
Лиш тільки вчні ті турботи.
Я не будую, не руйную,
Я не живу, а я існую.
Та винна в цьому я сама.
Спокійного життя благала я дарма.
На цьому світі жити треба!
А потім всі підем до неба.
А там вже кожний відпочине
Довіку сон його поглине.
І треба стежку віднайти
І, не вагаючись, іти.
Іти кудись за небокрай!
Якщо помилка, то нехай!
Звернути можна, обминути,
Та тільки рухатись і чути
Тих хто іде разом з тобою,
Хто поділяє думку твою.
І тільки так – у русі із людьми
Мт можемо до мрії йти.
І тільки марно не стогнати –
Свій час жорстоко не вбивати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113860
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.01.2009
автор: Даріна