Ось і настав довгоочікуваний чорний день. Чому довгоочікуваний? Не знаю. Про це краще запитати когось освіченішого у таких питаннях. Наприклад, в мами. Це ж вона постійно відкладає гроші на чорний день. А можна у бабусі: вона взагалі експерт у таких питаннях. За її словами, у неї в житті були тільки будні та чорні дні.
Що таке „будні" я чудово знав. Це такі дні, коли тебе будять. Це не дуже веселі дні. І вони нікому не подобаються. Ось бабусі не подобається, коли її будять голодні свині, які підіймають вереск на все село. Мамі не подобається, коли її будить бабуся, щоб вона йшла доїти корову. Татові не подобається, коли його будить мама, щоб він ішов вичищати біля корови. Мені не подобається, коли мене будить тато до школи. А моїй меншій сестрі не подобається, коли її буджу я просто так, щоб не спала, коли вже не сплю я.
Отже, щодо буднів – все зрозуміло. А ось що таке „чорний день" – загадка! В кого не спитаю, одна відповідь – „Відчепись!". Всі його чекають, готуються, а від мене приховують. Все засекречено!
Тому я вирішив сам зробити чорний день. А коли він настане, мама вийме свої заощадження і купить мені велосипед (це буде винагородою за мої старання).
Ромірковуючи про те, що день чорний, я вирішив що все біле має стати чорним. Саме тоді я з досадою подивився на білі стіни, білу стелю, білі скатертини. Яка прикрість! Так ось чому не приходить чорний день!
Не довго думаючи, я приступив до роботи! Взявши відерце, я пішов на город, щоб там набрати чорної землі. Вже на подвір'ї я додав у відро з ґрунтом води і все те гарненько перемішав паличкою. Приготовану фарбу я заховав під ліжко, щоб ніхто не бачив. Це ж мав бути сюрприз!
Коли всі лягли спати, я взявся фарбувати стіни. Зробивши кілька мазків, я збагнув, що фарби на всю хату не вистачить. Тоді я змінив тактику – я вже не фарбував стіни, а писав на білому фоні фразу „чорний день". Написавши на всіх стінах, скатертинах і фіранках вищевказану фразу, та витративши всю фарбу, я відчув, що чогось ще не вистачає. І тоді мене осінила блискуча ідея. В бабусиній кімнаті стоїть велике дзеркало і вона, прокидаючись, хоче того чи ні, у нього дивиться. А що, як вона завтра ранком прокинеться, а в неї на лобі "чорний день" написано?..
Звісно я цю ідею прийняв без обговорення. Щоб втілити її в реальність, я взяв чорного фломастера і підійшов до бабусі. Вона спала, дивлячись на стелю. Її лоб був розгорнутий, наче зошит. Написавши заплановану фразу і перечитавши її, я зрозумів, що допустився помилки. Я написав не „чорний день", а „чоний день". І тоді мені стало так жаль бабусю! Не буде ж вона ходити безграмотною! Тому, щоб виправити ситуацію, я закреслив написане, а вже зверху написав правильно —„чорний день".
Упоравшись з роботою, я ліг спати.
Тільки-но я заснув, як по хаті пронісся страшенний крик. То кричала бабуся. До того ж навіть голосніше за наших голодних свиней! Саме тоді всі попрокидалися і побігли її рятувати. Всі, крім мене. Я не біг: я урочисто зайшов до бабусиної кімнати і привітав усіх з чорним днем. Всі обернулися до мене. Настрій у них був не святковий. Бабуся гнівно глянула на маму, мама на тата, а тато дістав пасок. Зі словами „Зараз я тобі дам „чорний день"" він наближався до мене. Я заплакав. Ось і настав довгоочікуваний чорний день!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111701
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.01.2009
автор: Парфенюк І. М