Ах, Осене, моя безмовна панно,
Крізь тишу саду опадає лист.
Лиш вітер десь завиє так неждано,
Затихне знов, дощем проллється вниз.
Ах, Осене, моя самотня діво,
Вже журавель останній відліта,
Курличе він з розпуки так тужливо,
Прощаючи покошені жита.
Ах, Осене, похмурая подруго,
Захмарена й просякнута дощем,
Вогонь гаїв заносить в душу тугу,
Земля промокла дарить серцю щем.
Ах, Осене, красуне золотава,
Немає в світі більшої краси,
Аніж коли вбираєш величаво
Поля у перли, в золото – ліси!
Ах, Осене, невісто смутнолиця,
Твій взір п’янить, але не зігріва.
Як поруч ти – тужить чи веселиться?
– Любити просто – адже я жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108774
Рубрика: Ода
дата надходження 22.12.2008
автор: Sitarion