Всього лиш посмішка
Здається це так мало
Легенький порух губ у тишині
Але вона для мене рідна стала
Без неї вже не стерпіти мені
Тяжкі буденні дні й самотні ночі
І відстань, як стіна, стоїть між нас
Та я згадаю як дивились очі
Якби в ці очі глянути ще раз
В безодні дна втопити своє горе
У сяйві посмішки розлуку загубить
Не слухати того, що хтось говорить
Бо цьому «хтось» тебе не зрозуміть
Так дико й гірко на душі від того
Що лиш остання зустріч є у нас
Її сльозами вимолю у Бога
Я маю право на останній раз
Та не вдається втерти собі в душу
Ці болісні реалії життя
Я знаю, що забути тебе мушу
Нема у нас з тобою майбуття
Та паросток маленької надії
Проб’є кору всіх сумнівів моїх
Як сонця промінь, він мене зігріє
Знайду я спокій у очах твоїх
Все буде добре – знаю, відчуваю
Я бачу в глибині твоїх очей
Все те, про що я мрію, що я знаю
Ми разом у обіймах днів й ночей
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107858
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.12.2008
автор: Зая