Іду.
А місто це гучне й пусте
тіка від себе, у собі кипить.
Та раптом – спокій:
дивна жінка йде,
у погляді її ...свіча горить...
Вона не юна, без принадних рис,
і золото в косах не пломенить,
але мій погляд прикипів, приріс:
людина йде,
а в ній – свіча горить!
Навколо неї – біль і суєта.
Бува й сльоза зрадливо набіжить.
Розрада їй така складна й проста:
“Не відступлю.
В мені – свіча горить!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10498
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.01.2006
автор: anna