Чи вимірами значиться душа
з невидимим нікому лабіринтом,
котрим щоранку в люди вируша
із власним принтом?
Як втримує напругу виднокрай,
щоб горем не пролитися під ноги,
коли збирають біди урожай,
поміж тривоги?
Про що громи в пориві рокотань
віщують скаменілому чеканню,
чи світло переможне в час вертань,
чи путь останню?
Не знаючи в обличчя майбуття,
все прихистку шукаємо у вірі.
Та у молитви час чи каяття
ми з Богом щирі?..
©Наталія Погребняк
Зі збірки "Межа" (2023)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2025
автор: Наталія Погребняк