Довіра — як нерви тонкі, мов струна,
Рвуться від болю, не знає вона
Швидких відновлень. І там, де розрив,
Лиш шрамом зітхає мовчазний порив.
Вона — не дарунок, не гра, не обман,
Не ліки для ран, але привід для ран.
Зростає поволі у серці землі,
У тиші любові, у вірності млі.
Та варто один раз торкнутись брехні —
І нерв цей розірветься враз, у вогні.
Не виросте інший на попелі слів —
Довіра — єдина з нервових жив.
Тож бережи, як зіниці в очах,
Довіру — цю ніжну в тонесеньких снах.
Бо втратити легко, мов спогад за мить,
А відновити — не можливо, довіра вже спить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2025
автор: Олександріса