Свою любов дарую щедро краю,
Де народилась я і відбулась,
Болить мені, як ворог землю крає,
Як Україна болем упилась.
За що Господь мій так народ карає,
Запитує мій поетичний глас.
Дванадцята весна в шовки зелені
Вдяглась і стала свідком знов війни.
Хрущами зарясніли дикі клени,
Але мені сьогодні не до них.
Хоч і підкралась сивина й до мене,
А я живу у пошуках вини.
Чому війна у срібло нас вдягає,
Хіба цьому причиною рокИ,
І зморщечки мереживом лягають,
Адже війна – то справа не з легких.,
Та й вороги часу ніяк не гають,
За ними ледь встигають вояки.
І все ж в душі я маю сподівання,
Що для війни весна ця – рокова,
Це дум людських до волі поривання,
Тож з болю народилися слова:
Війна – поміж добром і злом змагання,
Що в інший світ всім двері відкрива.
12.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2025
автор: Ганна Верес