У цім житті набачитись би нам
на час розлук,
а може, – на століття,
щоб знову снити голосом,
ім’ям,
згадавши ніжних митей розмаїття,
щоб в день іти яскравістю зорі,
в якій живе окрилене бажання.
У доленьки я виграю парі́:
пройти у па́рі всі випробування,
що послані у цей полинний час,
коли завмерли стрі́лки часоміра
на позначці «війна»
й терпінь запас
повільно поглинає невідь сіра…
Життя мого найліпше зі світил,
звитягою щоб ця збулася битва,
я вірою зійду на небосхил
і стану оберегом, як молитва.
Палитиму богам я фіміам,
пробачу їм печалі лихоліття,
щоб в цім житті набачитися нам,
щоб нам наговоритись на століття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2025
автор: Наталія Погребняк