Київ. Ранок.
Ранок після ночі з небом, всіяним не лише зірками, а й балістичними ракетами, калібрами, шахедами.
Хтось спав.
Хтось намагався (ви)жити.
Хтось не прокинувся — і вже не прокинеться ніколи.
Хтось і зараз розбирає завали з тонкою надією, що там є живі.
Хтось в лікарні.
Хтось зриває дзвінками телефон, який досі під руїнами ще вчора жилого будинку.
Хтось приходить до тями.
Хтось молиться.
Хтось проклинає.
Хтось пробує зібрати себе докупи — і жити.
Жити всупереч.
Жити заради.
Жити для.
[b]Я обираю жити[/b].
Навіть попри те, що в якийсь найнесподіваніший момент хтось може вирішити все за мене металом з неба.
Зображення: https://kyiv.tsn.ua/ato/kyyiv-zaznav-kombinovanoyi-ataky-voroha-postrazdala-dytyna-ye-liudy-pid-zavalamy-2814743.html.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2025
автор: Тетяна Мерега