Коли літа вже дружать з сивиною,
А ти в душі ще юнка чи юнак,
Нічого, що ти змучений війною –
Землі цієї житель ти, однак.
Одною ми об’єднані бідою,
Та це не заважає нам дружить,
Хоч душі в нас поранені війною,
Життя диктує вперто: треба жить!
Тож мусимо про мир і спокій дбати,
І про велику місію життя.
Не слід про це проводити дебати –
У цім твоє призначення – затям!
12.04.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2025
автор: Ганна Верес