Набридає терпіти холодну мовчанку,
Де постійно у ній є відчутність зневаги.
Прокидаюсь як завжди, спішу спозаранку,
Доторкнутись до тебе...додати відваги…
Але марні старання коли невзаємне,
Те кохання, яке пташенятком злетіло…
Ти назавжди його від душі відокремив,
І по суті мені обпалив мої крила.
Перекрив мені кисень щоб я задихалась,
Коли в щирому слові торкаюсь до тебе.
Неможливо повірить, що марно старалась,
Зазивати тебе на прогулянку в Небо...
Політати, відчути єднання душевне,
Щоб в ночі виражати своє здивування -
Те що Ти відчуваєш в мені невід`ємність
І радієш моєму до тебе коханню...
Вже літати від щастя давно я не вмію,
Набридати не хочу коли є мовчання,
Як печатка, як камінь душевний тяжіє,
І постійно знесилює щире кохання…
травень 2015
Фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038252
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина