Я думав — Ви зіткані з небес,
Де світло йде, коли усе вмирає.
Та в погляді — не тиша, не протест,
А щось, що навіть серце оминає.
Я думав — сміх Ваш чистий, як кришталь,
І серце Ваше знає радість світу.
Та за плечем у Вас стоїть печаль,
І шепче щось у темряві шовковій.
Я думав — очі світять в путь,
Але в них тінь, мов лист останній.
Не вміти полюбити — жуть,
Та ще страшніше — не віддати.
Вас кликали не раз: «Живи!»
Дарунки, квіти, дотик, ласка...
А Ви ішли — мов крізь вогні,
Де серце — шепіт, не підказка.
І є одна страшна печаль:
Коли тебе всі серцем хочуть,
А ти — мов порожнеча дна,
Не здатна спалахнуть у очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038134
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2025
автор: Ілля Шевченко