Йде осінь до кохання, як до року!
Не вірите, не ждете – йде без змін,
Зв’язавши сніп з назбираних годин,
Сумна пора підходить крок за кроком.
Іде в плахітті вицвілім широкім
З червоних і бурштинових тканин.
Плоди смачні ще. Пахне лиш паслін
Із вуст її – зів’ялий, чорноокий.
У неї очі – небо грозове.
Бундючна, злобна іграми живе:
Птахів вбивати і зривати листя.
Лиха пора і наслідки лихі.
Тож ти вже тут! Тепер на цьому місці
Ліси спустіють і помруть птахи.
Jean Richepin
Sonnet d’automne
Ah ! l’automne vient aux amours comme aux années !
On a beau n’y pas croire et ne l’attendre pas,
La navrante saison arrive pas à pas
Et se fait un bouquet de nos heures glanées.
Dans sa robe flottante aux nuances fanées,
Faite de velours jaune et de rouge lampas,
Sa chair de fruit trop mûr garde encor des appas ;
Mais sa bouche a l’odeur des pâles solanées.
Ses grands yeux sont brouillés comme un ciel orageux.
Orgueilleuse, méchante et folle, elle a pour jeux
De tuer les oiseaux et d’arracher les feuilles.
Mauvaise saison, semeuse de remords,
Te voilà donc ! Bientôt, pour peu que tu le veuilles,
Tous mes bois seront nus et tous mes oiseaux morts.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2025
автор: Валерій Яковчук