Ця жага в нас, хтось скаже, з печер –
Чи в печерах ховалися вої?
Кликав нас він – не безліч нікчем!
Він як пісня – той поклик до зброї,
Що як Бог промовляє: «Убий,
Завоюй, підкори, випробовуй!»
Зношу браму, що зводив ще Кий,
Під розгнівану князя промову.
Іскор римських вирує танок –
Передмістя горить! Костянтине!
Пригубив і зроблю ще ковток:
За щитом ще прийдем, як не згинем.
Братню кров витираю з чола,
Злому гетьману зводжу я дибу.
Як учора Вкраїна гула!
А сьогодні всяк каже: «Дав хибу».
Балаклава, англійський п’ю ель –
Лиш данина трофейної моди.
І в Суомі куштую коктейль,
Що наркому б прийшовсь до вподоби.
Підлатавсь у Берліні – аж бій
Там, на Сході Далекому. Сили
Я напружую, рвуся, лиш стій,
Як на поміч колись до Цусіми.
Я в Афгані кохаю буття!..
І наситить життя ще війною.
Як хлопчиськом своїм для биття
Крізь віки ти «пишаєшся» мною.
Як потворою, дурнем. Із ніг
Ти збиваючись, клонишся в ноги,
Щоб тебе врятував, щоб зберіг,
Як лунають ракетні тривоги…
Як дрижить під ногами земля,
Як донизу зло падає з неба.
Проклинаєш, штовхаєш і я…
У цей час я зроблю все, що треба.
12 квітня 2025 р.
Від часів Переяславських статей Богдана Хмельницького й тривалий час до того українське воїнство приймало активну участь у безлічі воєнних дій у підпорядкуванні Московської держави, а згодом за ідеологічним супроводом київського монаха Феофана Прокоповича – Російської імперії. Північна війна (1700-1721 р.р.), Російсько-османські війни, завоювання Сибіру, Кримська війна (1853–1856 р.р.), Російсько-Японська війна (1904-1905 р.р.) та ін. Козацтво й духовенство доволі швидко забезпечили собі перехід у дворянство й влилися в великодержавні процеси, прагнучи за можливості серед іншого зберегти й тяглість власних державних і військових традицій. Крім того, участь у таких війнах завжди була не тільки повинністю, пригніченням, а й покликом для багатьох природних воїнів, які не обтяжували себе якоюсь з ідеологій.
Зокрема у війні між Російською та Японською імперіями 1904-1905 р.р. за контроль над Маньчжурією та Кореєю приймав участь і 10-ий армійський корпус, що був перекинутий у Маньчжурію з Київського військового округу навесні 1904 року. Цей корпус складався з 9-ї (полтавці) та 31-ї (харків'яни) піхотних дивізій. У боях він зазнав великих втрат. У війні також брало участь багато офіцерів українського (малоросійського) походження. Так, на початку й наприкінці війни командувачем російської Маньчжурської армії був чернігівський дворянин, генерал Микола Ліневич. Найкрупнішими кінними з'єднаннями кубанських і донських козаків керував генерал-лейтенант Павло Міщенко. Начальником 2-го Сибірського корпусу був генерал-лейтенант Михайло Засулич, а 10-го армійського корпусу – генерал-лейтенант Капітон Случевський. Інженерами Маньчжурської армії командував генерал-майор Костянтин Величко, нащадок козацького літописця Самійла Величка. Начальником загону кораблів порт-артурської ескадри був контрадмірал Йосип Матусевич, командиром сибірської козачої дивізії – генерал-майор Володимир Косоговський, а генерал-квартирмейстером штабу Маньчжурської армії – генерал-майор Володимир Харкевич. Майбутній гетьман Української Держави Павло Скоропадський командував забайкальськими козаками. Діями артилерії зх. і пн. фронту сухопутної оборони керував Микола Романовський. Проте найбільшим героєм війни з російського боку досі вважається генерал Роман Кондратенко, рід якого походив від козаків з Катеринослава (нині місто Дніпро на Дніпровщині), який прославився як один із організаторів піврічної оборони Порт-Артура.
Сучасниками їх участь у Російсько-Японській війні нерідко оцінювалася негативно або байдуже, проте немало з ветеранів цієї кампанії, отримавши військовий вишкіл і досвід сучасних бойових дій, у майбутньому доєдналися до оборони невдовзі проголошених у вирі Першої світової війни українських національних держав – Української Народної Республіки, Української Держави чи Української Соціалістичної Радянської Республіки (згодом УРСР), завдяки здобуттю міжнародного політичного визнання якої (в тому числі як держави-засновниці ООН) 1991 року міжнародною спільнотою було визнано теперішню українську державність.
Микола Федорович Чернявський (1867 р., с. Торська Олексіївка Бахмутського повіту на Донеччині – 1938 р., Херсонщина, точне місце в акті в.о. начальника Херсонського міськвідділу НКВС про приведення до виконання постанови Трійки НКВС по Миколаївській області про розстріл не вказано)
Там, на Сході, гармати гримлять...
Там, на Сході, зарившись у нори,
У заметах і сплять, і не сплять
По окопах брати наші хворі.
І їм сниться в окопах сирих
Під неприязний галас завії
Край їх рідний, що викинув їх
На погибель, на муки тяжкії.
І півсонні шепочуть вони:
«Будь ти проклят, коханий наш краю,
Теплий краю, широкий, ясний!
Будь ти проклят, опричників раю!
Бо як гнали сюди нас на смерть.
Не промовив за нас ти і слова,
Хоч і віра у тебе Христова,
І сльозами налитий ти вщерть!..»
1904
Схема
Ця жа-ГА в нас, хтось СКА-же, з пе-ЧЕР –
!01 !!1 001
Чи в пе-ЧЕР-ах хо-ВА-ли-ся ВО-ї?
!01 001 0010
Кли-кав НАС він – не БЕЗ-ліч нік-ЧЕМ!
!01 !!1 001
Він як ПІС-ня – той ПО-клик до ЗБРО-ї,
!!1 0!1 001(0)
Що як БОГ про-мов-ЛЯ-є: «У-БИЙ,
!!1 001 001
За-во-ЮЙ, під-ко-РИ, ви-про-БО-вуй!»
001 001 001(0)
Зно-шу БРА-му, що ЗВО-див ще КИЙ,
!01 0!1 0!1
Під роз-ГНІ-ва-ну КНЯ-зя про-МО-ву.
!01 001 001(0)
ІС-кор РИМ-ських ви-РУ-є та-НОК –
!01 001 001
Пе-ред-МІС-тя го-РИ-ть! Кос-тян-ТИ-не!
001 001 001(0)
При-гу-БИВ і зроб-ЛЮ ще ков-ТОК:
001 !01 !01
За щи-ТОМ ще прий-ДЕМ, як не ЗГИ-нем.
!01 !01 !!1(0)
Брат-ню КРОВ ви-ти-РА-ю з чо-Ла,
!01 001 001
Зло-му ГЕТЬ-ма-ну ЗВОД-жу я ДИ-бу.
!01 001 0!1(0)
Як у-ЧО-ра Вкра-Ї-на гу-ЛА!
!01 001 001
А сьо-ГОД-ні всяк КА-же: «Дав ХИ-бу».
!01 0!1 0!1(0)
Ба-ла-КЛА-Ва, ан-ГЛІЙ-ський п’ю ЕЛЬ –
001 001 0!1
Лиш да-НИ-на тро-ФЕЙ-но-ї МО-ди.
!01 001 001(0)
І в Су-О-мі куш-ТУ-ю кок-ТЕЙЛЬ,
!01 001 001
Що нар-КО-му б прий-ШОВСЬ до впо-ДО-би.
!01 001 !01(0)
Під-ла-ТАВСЬ у Бер-ЛІ-ні – аж БІЙ
001 !01 0!1
Там, на СХО-ді Да-ЛЕ-ко-му. СИ-ли
!!1 001 001(0)
Я на-ПРУ-жу-ю, РВУ-ся, лиш СТІЙ,
!01 00! 0!1
ЯК на ПО-міч ко-ЛИСЬ до Цу-СІ-ми.
!01 001 !01(0)
Я в Аф-ГА-ні ко-ХА-ю бут-ТЯ!..
!01 001 001
І на-СИ-тить жит-ТЯ ще вій-НО-ю.
!01 001 !01(0)
Як хлоп-ЧИСЬ-ком сво-ЇМ для бит-ТЯ
!01 001 001
Крізь ві-КИ ти «пи-ША-єш-ся» МНО-ю.
!01 !01 001(0)
Як пот-ВО-ро-ю, ДУР-нем. Із НІГ
!01 001 001
Ти зби-ВА-ю-чись, КЛО-ниш-ся в НО-ги,
!01 001 001(0)
ЩОБ те-БЕ вря-ту-ВАВ, щоб збе-РІГ,
0!1 0! 001
Як лу-НА-ють ра-КЕТ-ні три-ВО-ги…
!01 001 001(0)
Як дри-ЖИТЬ під но-ГА-ми зем-ЛЯ,
!01 !01 001
Як до-НИ-зу зло ПА-да-є з НЕ-ба.
!!1 0!1 001(0)
Прок-ли-НА-єш, штов-ХА-єш і Я…
001 001 0!1
У цей ЧАС я зроб-ЛЮ все, що ТРЕ-ба.
!!1 !01 !!1(0)
Силабо-тонічна система:
перехресне римування аБаБ, де рими
«а» – 3-стопний анапест 001 з чоловічими закінченнями (клаузулами),
«Б» – 3-стопний анапест 001 із жіночими (нарощеними) закінченнями (клаузулами) 001(0).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2025
автор: Andrew Pushcha