Чернігове, мій граде сивоокий,
В тобі моєї з’яви таїна,
Звіряю по тобі свої я кроки –
Твердішими зробила їх війна.
Ворожий натиск гідно зустрічав ти,
Хоча, здавалось, сили на межі,
Та з волею не захотів прощатись,
Що в українській проросла душі.
І вистояв, хоч рани надглибокі
Залишились у душах і серцях.
Лікує їх Десна голубоока,
Що пам’ятає подвиги бійця,
Який не перший рік рятує волю,
Для нього це – обов’язок святий,
Хоч на війну світ реагує кволо,
Орду народ у місто не пустив.
Дні котяться у вічності криницю,
Змовкає часу супровід земний.
Впились печаллю зоряні зіниці,
Ландшафти** розглядаючи війни.
А ти стоїш і вистоїш, я вірю,
Бо маєш не дарма козацький дух,
Який допомагав тобі допіру
Перетворити місто у редут.
17.03.2025.
* – фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляне, з валом та ровом,
** – будь-який простір з характерним виглядом.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1037447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2025
автор: Ганна Верес